Форма входу

Пошук

Архів записів

Календар

«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Наше опитування

Всього відповідей:

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
П`ятниця, 29.03.2024, 03:42
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

І у неділю за кермом

Бути водієм Володимир Рибіцький мріяв з дитинства. Та життя складалося так, що реалізувати свою мрію довго не вдавалось. Спочатку став висококваліфікованим токарем, слюсарем і навіть монтажником трубопроводів і аж тоді, нарешті, отримав посвідчення водія, і сів за кермо вантажівки. Сьогодні він працює в ОКП «Водоканал», де перевозить пасажирів на міському маршруті №2.

Родом Володимир Рибіцький з села Новосілки Ізяславського району сусідньої Хмельницької області. У рідному селі здобув початкову освіту, а потім щодня їздив велосипедом до школи у Кам’янку. Лише взимку дітей із села возили саньми. У Куневі, де здобував середню освіту, жив у шкільному гуртожитку. Потім хлопець навчався у Хмельницькому ПТУ №1, де отримав спеціальність токаря.

Після служби в армії влаштувався токарем в один із автопарків Рівного. Працював також майстром-налагоджувальником ткацьких станків на льонокомбінаті, на молокозаводі в обласному центрі і Острозі, у Нетішині, у фірмі, яка займалася монтажем трубопроводів. У 1982 році почав трудитися в острозькому автопарку слюсарем. Там дали йому змогу працювати у нічну зміну, а вдень чоловік навчався у автошколі. Отримавши водійське посвідчення того ж року, почав шоферувати, і більше професію не міняв до цього часу.
Спочатку, як годиться, новий працівник їздив на старих машинах. Лише у 1988 році отримав нового «ГАЗона». Ним перевозив вантажі, які замовляли у трансагентстві мешканці міста і району, а також підприємства, зокрема меблева фабрика. Чоловік розповідає, що доводилось їздити не лише дорогами Рівненщини, але часто бував він у Києві, Луганську, Закарпатті та інших регіонах України та СРСР.

У перші роки незалежності вантажну автоколону автопарку ліквідували і Володимир Васильович перейшов працювати у фірму «Весна». Там він вантажівкою возив пиво із Львівщини до Острога, а також виконував інші доручення. Потім довелось перевозити людей мікроавтобусом, коли працював у фірмі «Артсервіс». Її працівники займалися монтажем різноманітного обладнання у різних куточках Рівненщини і навіть за її межами.

Після закінчення договору деякий час Володимир Рибіцький був підприємцем, але коли три роки тому йому запропонували роботу у ОКП «Водоканал», із задоволенням погодився і сів за кермо автобуса. Спочатку на маршруті працювали вдвох, пізніше, коли кількість рейсів через збитковість скоротили, він залишився сам. Тепер кожного дня, крім вихідних, о 6.45 він розпочинає рух за маршрутом «Межиріцьке кладовище – Лісгосп – ЦРЛ» і перевозить мешканців та гостей міста.

– На міському маршруті №2 є 22 зупинки, – розповідає Володимир Рибіцький. – Багатьох пасажирів я вже добре знаю, бо вони їздять регулярно. Я знаю, де вони сідають і де виходять. Кожен раз бачу, що завантаження автобуса нерівномірне. Наприклад, найбільше людей їде у четвер другим рейсом. Найменше людей їде від лікарні першим рейсом, особливо під час канікул.

Водій міського автобуса розповідає, що більшість пасажирів – це пільговики. Із Татарської, Бельмажа, від гуртожитків академії ближче до своїх навчальних закладів під’їжджають учні та студенти, а пенсіонери дістаються до базару, магазинів у центрі міста, лікарні та аптек. Чимало людей вранці їде на роботу саме міським автобусом. Воно й закономірно, адже від Психоневрологічного інтернату до лісгоспу чи ЦРЛ можна доїхати без пересадок і тривалих зупинок лише за 1 гривню, у той час, як водії інших автобусів вимагають дві. Студенти від гуртожитків, які розміщені у колишніх казармах військової частини, до академії їдуть за 50 копійок, а в інших маршрутках їм треба платити гривню. Якось Володимир Васильович підрахував, що від Смачної зупинки до лікарні їхало 52 пасажири, а зібрав він лише 11 гривень, адже левова частка – пільговики.
Володимир Рибіцький каже, що за три рейси у день в касу підприємства він здає біля 110 гривень. Цього, звісно, мало, аби придбати пальне, необхідні деталі та інше тому доводиться виконувати рейси на замовлення громадян міста, громадських організацій, підприємств, міської ради. Саме Володимир Васильович часто доставляв у села району футбольну команду ФК «Острог» на виїзні матчі чемпіонату та кубка, артистів-аматорів на фестивалі та конкурси, які проводились у Рівному, Шумському та Корецькому районах, школярів на змагання та ін. Дуже часто біло-зелений ПАЗ «Водоканалу» возить острожан на Гурби, Берестечко, до урочища Красностав, де відзначаються різноманітні пам’ятні дати в історії України і нашого міста. Замовляють також автобус аби перевозити людей на весілля, хрестини, похорони. Мій співрозмовник зізнався, що рідко буває так, щоб у суботу чи неділю він мав повноцінний вихідний – більшість на роботі.

Крім перевезення людей, доводиться часто Володимиру Васильовичу сідати за кермо самоскида, бортової машини, сміттєвоза, чи легковика, підміняючи відпускників чи тих водіїв, які захворіли. Інколи згадує він свої навики токаря, слюсаря, не кажучи вже про те, що свій автобус він завжди утримує у справному стані, дбає, щоб у ньому було чисто. Свою роботу він любить, радіє, що збулася його мрія.