Напевно, майже всі острожани знають, що за Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року голосував у сесійному залі, сьогодні вже покійний, Народний депутат України від виборчого округу, куди входив Острог, Валерій Баталов. Але мало хто знає, що у той час під стінами українського парламенту був ще один острожанин – Володимир Криницький. Ось його розповідь про події того часу.

– У 1991 році я працював економістом у колгоспі «Мир» і був членом Народного Руху за перебудову. Незадовго до 24 серпня нам надійшла телефонограма з Рівного про те, що формується група для поїздки в Київ. Після відомих подій у Москві, пов’язаних із діяльністю ГКЧП, склалася невизначена політична ситуація в Україні. Мені довелось шукати привід, щоб відлучитися з роботи в останній робочий день тижня.

24 серпня, у суботу вранці делегація з нашої області була вже у Києві. З нами був хор рівненської «Просвіти». Ми йшли вулицями столиці і співали українських повстанських пісень. Звичайно, це було дивним для киян. Дехто зразу втікав, хтось просто спостерігав, а були й такі, що аплодували, підходили, віталися, тиснули руки.

Коли ми таким чином підійшли до Верховної Ради, то виявилося, що підступи до неї перекриті нарядами міліції. Нас не пускали. Але незабаром підійшла велика колона людей, які попереду несли великий блакитно-жовтий прапор. Він був освячений на Софіївському майдані патріархом Володимиром (Романюком). Правоохоронці розступилися, бо прапор несли народні депутати, зокрема Микола Поровський, який тоді очолював нашу обласну організацію Руху. Колона рухалась до стін парламенту, і ми прилаштувались до неї.

Перед Верховною Радою було вже кілька тисяч людей, важко навіть сказати скільки. Велася радіотрансляція з сесійної зали на площу. Ми чули все, що там відбувається. Дуже добре запам’яталось те, що Леонід Кравчук на початку сесії оголосив, що 24 серпня День народження у депутатів Левка Лук’яненка та Василя Червонія. В той день була дуже велика спека, але люди на це не зважали. Впродовж сесії чулися скандування про те, що необхідно підняти прапор над приміщенням Верховної Ради, бо там ще був червоно-синій стяг УРСР. Ми чули, як зачитували Акт проголошення незалежності України. За нього тоді проголосувало 346 депутатів. Майдан вибухнув гучними оплесками, вигуками, співали «Ще не вмерла України…». Пам’ятаю, що із приміщення парламенту вийшов Дмитро Павличко і сказав, «Люди!!! Ставайте на коліна й моліться!.. Україна воскресла!». Всі, ніби зачаровані, опустилися на коліна, ми щиро молилися, в багатьох, особливо старших людей, виступили сльози радості. Це було неймовірно, незабутньо. «Це була мить, задля якої варто було прожити життя», – написав у своїй книзі «Тільки Рухом життя і обіймеш» Микола Поровський.