Форма входу

Пошук

Архів записів

Календар

«  Травень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Наше опитування

Всього відповідей:

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Середа, 24.10.2018, 00:03
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Головна » 2012 » Травень » 23 » Життя віддане меблевій фабриці
00:11
Життя віддане меблевій фабриці
Після шиноремонтного заводу меблева фабрика була найпотужнішим підприємством в Острозі. Багато мешканців міста із ностальгією пригадують роботу там. Дуже шкода, що, як і у випадку з пивзаводом, від фабрики залишились лише спогади та приміщення, де тепер інші господарі.

Восени далекого 1964 року Надія Говенко – тепер Чипчерук (на знімку друга ліворуч), вперше переступила поріг меблевої фабрики. Чи думала вона тоді, що працюватиме там аж 38 років і що побачить знищення підприємства – скоріше, що ні. Проте нині жінка пригадує, що тоді її не хотіли приймати. І не тому, що було безробіття – юнка була неповнолітньою – не мала 17 років. І все ж таки «пробилася», бо допоміг хтось із родичів. Спочатку дівчину взяли на випробувальний термін, мовляв, юна, худенька довго не витримає – сама втече. Час показав, що вони помилялися. Зовсім скоро дівчина стала однією з кращих у своєму цеху.

На фабриці потрапила новобранка у цех, де покривали лаком меблеві щитові деталі, з яких виготовляли шафи для одягу. Пригадуючи свою роботу, Надія Семенівна каже, що вона була досить складною і відповідальною. Необхідно було так робити, щоб не «спалити» заготовку і, разом з тим, щоб вона мала рівномірну плівочку після висихання. Спеціальну ватно-марлеву губку вмокали у розчині політури і розтирали на шпонованій пластині. Якщо надмірно натиснути губкою чи неякісно розтерти лак, то з’являться темні чи білі плями – а це брак. За нього карали – вираховували із зарплати, у додаток – працівник за зміну не встигав виконати норму. Від цього залежала заробітна плата.

Надія Чипчерук каже, що тоді у оздоблювальному цеху в трьох змінах трудилося біля 50 працівників. Там вона працювала більше трьох років і з невмілої юнки перетворилася на кваліфікованого майстра. Нині жінка пригадує, що їй часто доручали відповідальні замовлення. А потім, вже як спеціаліста, перевели на іншу ділянку – контролером за якістю продукції. Коли вона опанувала і ту роботу, призначили обліковцем. Пізніше, навіть не маючи відповідної освіти, Надію Чипчерук призначили спочатку цеховим бухгалтером, а потім трудилася в центральній бухгалтерії. Останні 11 років довелось їй працювати завскладом. Жінка пригадує, що тоді, у середині 90-х років, фабрика суттєво зменшила виробництво продукції, а потім зовсім зупинилась – повільно вмирала. На пенсію жінка вийшла тоді, коли фабрикою «гуляв лише вітер»…

Про свою роботу Надія Семенівна може говорити годинами. Вона пригадує, що завжди була активною. Спочатку збирала внески комсомольців, поширювала літературу серед працівників, потім була членом цехкому і фабкому, багато разів обиралася депутатом міської ради і представляла там район вулиці Мануїльського. Так як фабрика мала сильні колективи художньої самодіяльності, то співала у хорі, який виступав не тільки в Острозі, але й селах району, Рівному, Костополі, сусідніх і далеких областях України.

Для кращих працівників підприємство регулярно організовувало подорожі у Київ на цікаві матчі чемпіонату СРСР з футболу, на відпочинок у Карпати, Крим та інші регіони. Про це свідчать світлини з домашнього архіву, які Надія Семенівна зберігає у кількох альбомах. Під час відпусток працівникам надавали путівки до будинків відпочинку, у санаторії, на курорти. Регулярно на державні свята працівники ходили на демонстрації і паради. Світлини кращих працівників розміщували на Дошці пошани підприємства і району. «Було весело. Цікаво жилось, не те що тепер…» – із сумом говорить моя співрозмовниця.

А ще регулярними на підприємстві були суботники. Тоді, хоч і в «примусово-добровільній формі», але люди працювали на благоустрої підприємства, міста. Саме так збудували клуб фабрики, у якому тепер там знаходиться «Східна брама». Ветеран праці пригадує, що коли почав діяти свій клуб, то для більшості, особливо молоді, була велика радість. Там регулярно відзначали свята, дні народження, відбувались збори та конференції, проходили репетиції хору, духового оркестру, драм- і танцгуртків.

– На меблевій фабриці працювало від 500 до 560 працівників, – з ностальгією розповідає пенсіонерка. – До будівництва шиноремонтного заводу наше підприємство було найбільшим у Острозі. Крім мешканців міста у нас трудилися люди із сіл Острожчини, Хмельниччини і навіть Тернопілля. Хтось жив у гуртожитках чи на квартирах, інші, і їх було найбільше – щоденно добиралися на роботу службовим транспортом. Автобуси замовляли в автопарку, був також свій. Пригадую в нас був розкрійний, заготівельний, фанерний, облицювальний, оздоблювальний, столярний, упаковочний цехи, склад. Звісно, була адміністрація, бухгалтерія, транспортний цех та інші відділи. Шкода, що знищили це підприємство. Сьогодні люди не мають де працювати, змушені їхати на заробітки, торгують на базарах. І в місцевий бюджет коштів не поступає.…

А ще Надія Семенівна дуже багато пригадувала своїх колишніх колег. Найпершим її наставником була Надія Руда. Багато чому вона завдячує саме своїм першим наставникам – майстру Марії Гаврищук, начальнику цеху Михайлу Лисому та бригадиру зміни Тамарі Клімчук. Також розповідала про інших колег, які сьогодні живуть в нашому місті чи околицях – Валерія Осадчого, Лідію Римар, Ангеліну Кушпель, Марію Даценюк, Олександра і Софію Денищуків, Галину Бояр, Фаїну Андросюк, Павла Марченка, Івана Верцинського (майстер-раціоналізатор), Катерину і Сергія Мазяр, братів Чекунаєвих, Валентину Мазурук, Зою Єрмак, Євгенію і Віктора Петруків, Ольгу та Валерія Сизових та багато інших. З директорів підприємства моя співрозмовниця пригадала Ісаака Маркуса, Юрія Петрука, Григорія Чепеля, Богдана Патеруху. У різні часи на фабриці трудилося багато нині відомих людей, зокрема, колишній міський голова Микола Грищук, нині викладач НаУ«ОА», Надія Клочко – працювала у міськвиконкомі, Анатолій Лисий – нині перший заступник голови Острозької райдержадміністрації.

Ударно працюючи на фабриці у 80-х роках, коли вона досягла найбільшого розквіту (вже випускали набори меблів «Острожанка», «Острог», меблі для віталень, тумбочки з натурального дуба на експорт, і продукція розвозилась у різні кутки СРСР), працювало сучасне обладнання, Надія Чипчерук не уявляла свою роботу в іншому місці. Навіть у найстрашніших снах не було знищення потужного підприємства, яке будувало будинки, фінансувало чимало соціальних проектів. І коли це трапилось, то у прямому сенсі в людини боліло серце і душа, було неймовірно жаль, коли нові власники різали обладнання на металобрухт. Від 38 років праці на підприємстві лишились світлини, грамоти, подяки, світлі спогади, болячки і невелика пенсія…

Іван ГЛУШМАН
Переглядів: 334 | Додав: sdfy | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: