Боялася ”приданого” вдівця

Марія заміж вийшла одразу після закінчення школи. За розлученого Сергія, старшого за неї на 7 років. Почала зустрічатися ще влітку до початку навчання у випускному класі. Їхньому роману одні заздрили, інші радили покинути його, знаючи вітряний характер жениха. Сімейне життя було радісним лише кілька місяців. Коли зрозуміла, що вагітна, зразу   ж розповіла про це чоловікові. Він ніби й не був проти народження дитини, але і радості особливої не проявляв.

Після появи на світ Валентинки, жінка відчула, що чоловік віддаляється від неї. Про зраду дізналася від подруг. Вони розповіли, що він безсоромно «дружить» із випускницею школи, возить на навчання і додому – майже все так, як було в неї…

Після істерики була важка розмова з чоловіком. Зійшлися на тому, що жити разом вони не будуть – того ж вечора вона з дитиною була у батьків. Суд присудив чоловікові аліменти, а їй дитину.  Коли Валентинка пішла до першого класу, у житті Марії з’явився  вдівець Микола.  Його дружина трагічно загинула, і він залишився один з двома дітьми – п’ятикласником Михайлом і другокласницею Галинкою.

Шлюб з вдівцем і його «приданим» лякав Марію. Заміж виходити не дуже хотіла, пам’ятаючи, як опеклася в першому шлюбі. Але батьки, які від першого одруження її відмовляли, стали наполягати на необхідності «мати свою половину», а Микола, мовляв, чоловік серйозний, не те, що перший, хату сам побудував, їздить на заробітки, не пиячить. Натиск з боку батьків, щирість Миколи, десь в глибині душі сподівання на сімейне щастя далися взнаки – незабаром Марія переїхала у хату чоловіка.

Від мачухи тікав до бабусі

Нині Марія пригадує, що Михайлик зустрів її насторожено, Галинка була дружелюбнішою. На початку вона навіть раділа, що у домі з’явилась «нова мама», адже дівча без жіночої ласки жило майже 1,5 роки. Дівчатка поселились у одній кімнаті, Михайлик сам жив у своїй – місця всім вистачало.

Найбільшою проблемою у сім’ї стали стосунки Михайла і Валентинки – її він не злюбив з перших днів, а з нею і Марію. Дівчинка відповідала йому взаємністю – вони навіть на ім’я одне одного не називали, користуючись лише займенниками «він», «вона», або зневажливими прізвиськами. Через якийсь час похолоднішали стосунки між дівчатами. Михайло став відлюдькуватим  і холодним. Спілкуючись з ним, я дізнався, що найбільше хлопець хотів покинути батьківський дім. Після закінчення 9 класу він з радістю пішов на навчання до ПТУ. Тепер рідко приїжджає додому – влітку був на практиці, а потім залишався там працювати і до початку навчання.

– Я розуміла, на що йду, – розповідає Марія. – З перших днів нашого життя намагалась створити дружні стосунки з дітьми чоловіка. Жодного разу не кричала на них, не вдарила їх, не принижувала. А ось Валентинці інколи діставалось на горіхи – якось вона крізь плач звинуватила мене, що я її не люблю.

Після появи в їхній великій сім’ї новонародженого Василька, на відміну від Михайла, дівчатка раділи йому. Вони наввипередки допомагали мамі глядіти дитину. І хоч це мало змінило їхнє спілкування, та Марію і Галинку дещо зблизило. Хоч і не без бар’єру, але між жінкою і пасербицею налагодилися, можна сказати, партнерські стосунки. Михайло, мовчазний до того, ще більше закрився у собі, і хоч батько був проти того, щоб він жив у бабусі і дідуся, хлопець всіма правдами і не правдами намагався там бути частіше.

– Я розумію, звідки вітер віє, – продовжує Марія. – З перших днів нашого шлюбу в сім’ю втручається мама покійної першої дружини, Ганна Іванівна. Це вона налаштовує дітей проти мене, розпускає селом плітки, що я погана дружина і мама. Михайло найбільше часу проводить у них.

Зі  слів Ганни Іванівни я зрозумів, що жінка надто упереджено ставиться до свого колишнього зятя. Можливо, її ставлення було б кращим, якби не дитина від нового шлюбу і Валентина. Бабуся шкодує Михайла, який не любить нову маму, а ще більше звинувачує мачуху у всіх бідах дітей. Зрештою, наступного року хлопець закінчує училище, каже, що зразу піде в армію...

З етичних міркувань змінено імена і не називаю прізвища основних героїв цієї розповіді.

Різні сім’ї – несхожі стосунки

В острожанки, назвемо її Оксана, доля дещо схожа із героїнею першої розповіді. Першу і другу дитину вона народила, не будучи в шлюбі. Коли менша дочка пішла до школи, у їхній маленькій квартирі з’явився Володимир. Діти вітчима зустріли насторожено, не дуже люблять його і нині. Коли у подружжя з’явились спільні діти, то  проблеми стосунків між дітьми у цій родині також не виникло. Жінка навіть з деякою гордістю розповідає, що старші  прибирають у хаті, годують менших, одягають їх, укладають спати. Мама дає тільки вказівки, що робити і як, а потім перевіряє по мобільному, чи виконані всі завдання. А ось у вітчима з дітьми Оксани стосунки не склалися.

– Я всіляко намагалася здружити чоловіка і дітей, – розповідає Оксана. –  Кохаючи мене, він до них теплоти не відчуває.  Думаю, діти цей холод розуміють і відповідають взаємністю. Не можу сказати, що він дуже і наших любить. Мені інколи здається, що і рідні, і мої для нього однакові. Хоча це не так, бо нашим дітям він частіше купляє солодощі, робить дарунки. Коли я йому про це говорила – то він лише відмахується…

У нашій розмові жінка зізналася, що хоч чоловік інколи випиває, але все ж заробляє гроші, забезпечує сім’ю. Можливо, на інше в нього сил і часу не вистачає. Можна припустити, що йому, раніше не одруженому, молодшому за дружину, важко прийняти одразу кілька дітей. Аби не вщемляти Оксаниних, він спеціально тримається холодно і зі своїми.

Інша острожанка, назвемо її Валентиною, сімейне життя також довго влаштувати не могла. Вона народила трьох дітей, коли молодшій дочці виповнився рік, зустріла Івана. Вони покохали один одного і почали жити у цивільному шлюбі. Для чоловіка троє дітей не стали на заваді, вони уже більше 2 років живуть разом.

– У нашій сім’ї проблеми спілкування дітей і вітчима не існує, – каже Валентина. – З перших днів знайомства чоловік тепло прийняв дітей, вони стали йому як рідні. Дуже швидко старші почали називати його татом і ставитись до нього відповідно. Коли мене немає вдома, він догляне дітей. Вони відповідають йому взаємністю.

Три різні сім’ї, більше десятка характерів і доль, але такі різні стосунки.

Порада фахівця

Кандидат психологічних наук, доцент кафедри психолого-педагогічних дисциплін Національного університету "Острозька академія" Оксана Квашук в таких ситуаціях радить прийняти той факт, що ваша дитина може так і не полюбити дитину вашої половини і її саму. Необхідно відмовитися від ідеї, що нові члени родини стануть по-справжньому близькі – просто спробуйте знайти способи мирного співіснування. У разі конфлікту необхідно вислухати всі сторони. Неприпустимо реагувати на пояснення лише своєї дитини або дитини свого партнера. Обов’язково спробуйте зрозуміти, в чому причина неприязні (можливо, взаємної). Це можна зробити на сімейній раді, у дружній і відкритій атмосфері. Дуже важливо уникати навішування ярликів, критики. Просіть дітей назвати дві або три причини, за якими виникає більшість їхніх суперечок, і спробуйте знайти варіант рішення. Краще всього, якщо це рішення діти запропонують самі. І останнє – важливо, щоб ви і ваш партнер не брали участі в конфлікті. Нехай діти вчаться бути відповідальними за свої вчинки та слова, які призвели до суперечки. Це стандартні варіанти вирішення проблеми, але вони дієві і можуть допомогти вирішити проблему, яка виникає на перших порах утворення нової родини. Головне – не поглиблювати кризу, намагатись вирішувати її на перших порах.