Форма входу |
|---|
Пошук |
|---|
Архів записів |
|---|
Календар |
|---|
Наше опитування |
|---|
Друзі сайту |
|---|
Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
Головна » 2012 » Січень » 1 » Був у Острозі пивзавод…
10:00 Був у Острозі пивзавод… | |
 Говорячи
нині про Острог, ми переважно кажемо, що це місто шкіл. Але ще в
недалекому минулому воно було, перш за все, промисловим містом, де
працював єдиний на теренах Волині шиноремонтний завод, а також потужна
меблева фабрика, автопарк, молокозавод, завод мінеральної води, а в
районі були заводи – цукровий, плодоконсервний, дренажних трубок,
птахопідприємство, колгоспи та ін. Деякі зникли, напевно, вже
безповоротно. Одним із таких є пивзавод, від якого ще залишилися
приміщення, історія і спогади… Започаткував завод чех Говорячи про пивзавод, старожили, дослідники історії згадують ім’я чеха Я. Земана і те, що в районі, де було побудовано підприємство, вода дуже хорошої якості, яка найбільше підходить до виготовлення пінистого напою. До речі, мешкав власник заводу у будинку, який знаходиться тепер на місці майже зруйнованого колишнього магазину поряд із заводом.  Пивоварня
була запущена в роботу у 1900 році. Сьогодні в фондах Державного
історико-культурного заповідника м. Острога зберігаються етикетки тих
часів (на фото). Не без гордості краєзнавці розповідають, що тоді
варили особливий сорт пива «Королівське» і експортували його у Європу,
зокрема, Англію. Існує бувальщина про те, що під час реконструкції
заводу десь в 80-х роках у землі знайшли пляшку того пива. Щасливчик,
який смакував напій, потім сказав, що смачнішого не пив у житті.
Працював пивзавод до 1920 року, а потім припинив роботу. Один із знайомих краєзнавців зі слів матері розповів, що з 1944 року на території заводу знаходився штаб спеціального загону енкаведистів. Ймовірно, що саме звідти вони розходилися округою під виглядом повстанців і вчиняли всілякі неподобства, аби дискредитувати УПА. Пізніше там був засольний та ковбасний цехи райспоживспілки. Вони працювали до моменту, коли вирішили в Острозі відбудувати пивзавод. Перше робоче місце – пивзавод Мені вдалось знайти людину, яка працювала на відновленому пивзаводі, ще до початку випуску ним продукції. На її очах він розквітав, а потім занепадав і зник як виробництво. Для Ніни Козачук (тоді ще Мальцевої) Острозький пивзавод був першим місцем роботи. Починала вона з посади секретаря-друкарки, а пізніше, здобувши у Львівському технікумі легкої промисловості середню спеціальну освіту, працювала на посаді інспектора по кадрах аж до 2004 року. Ніна Козачук пам’ятає свій перший робочий день. Це було 5 жовтня 1971 року. Тоді підприємство тільки готувалося до пуску. Першим директором, людиною, яка його відбудовувала, був тоді уже пенсіонер, колишній перший секретар Острозького райкому партії Аврам Адоньєв. Коли завод почав давати продукцію, то керував він підприємством мало. Деякий час виконував обов’язки директора в 1972 році головний інженер Анатолій Сурмач. Потім директорами пивзаводу були Василь Коломис, Ярослав Сінчук, Михайло Асташенко, Іван Маринчук, Федір Кирилюк (найдовше), С. Тхорук. Звісно, з тих часів багато чого забулося. З інших працівників заводу Ніна Козачук пригадала Катерину Панасюк, Ірину Терентьєву, Надію Ваколюк, Галину Гонгало, Володимира Маліванчука, Ігоря Шепелюка. Працювали на заводі й люди, які пізніше очолювали інші підприємства в нашому місті – Петро Кулеша тривалий час був директором Острозького ПТУ №28, Любов Мельничук керувала молокозаводом, а Федір Товстий – острозьким відділом «Укртелекому». – На заводі працювали люди переважно з Межиріч, Слобідки, Лючина, Острога – особливо вулиці Бельмаж і навколишніх, – розповідає Ніна Козачук. – Дуже гірко, що це підприємство перестало існувати. В мене про нього залишились лише приємні спогади. В нас був дуже дружний колектив. І зарплати були не погані – мали квартальні премії, до різноманітних свят преміювали кращих, вручали подарунки та ін. Пригадую, як було приємно бачити, йдучи рано на роботу, що вже вишикувалась велика шеренга вантажівок для завантаження продукцією. В кінці року, аби виконати, а то й перевиконати план, організовували так звані треті «ітеерівські» зміни. Працівники, які не були безпосередньо задіяні у виробництві – бухгалтери, економісти, діловоди, приходили на 23 годину і працювали замість робітників. Ніна Козачук каже, що не будучи спеціалістами, не маючи достатніх навиків та ще й працюючи вночі у цих змінах, дуже часто траплялися поломки. Це завдавало чимало клопотів слюсарям, які змушені були в авральному темпі ремонтувати обладнання. Той, хто працював у нічну зміну, отримував додатковий вихідний, але в грошах це ніяк не виражалося. Правда виконання і перевиконання планів заводом гарантувало 13 заробітну плату. Ніна Дмитрівна пригадує, що в кінці 90-х працювали лише по чотири години у день, пізніше – два дні на тиждень, а потім і взагалі звільнили всіх у зв’язку із повним припиненням роботи підприємства. Дбали про людей і підприємство  Сьогоднішній
пенсіонер Михайло Асташенко був директором пивзаводу три роки з 3
серпня 1977 до серпня 1980 року. Він пригадує, що в той час на
підприємстві встановили нову лінію розливу пива, збудували замість
підземної повітряну трасу подачі тепла до цехів, дбали на підприємстві
про підвищення якості і збільшення кількості випуску продукції. Надія Ваколюк, яка сьогодні працює в Острозькому міському фінвідділі, трудилася на пивзаводі з 1979 до 1994 року. Вона пригадує, що тоді на заводі, як і у всіх підприємствах СРСР, регулярно проводилось соціалістичне змагання. Табличку із іменем бригади, яка працювала найкраще, розміщували на дошці пошани під державним прапором. У її домашньому архіві збереглася фотографія, на якій вона разом із колегами була на першотравневій демонстрації десь у 80-х роках (на верхньому фото). Надія Іванівна пригадує, що на підприємствах Рівненського пивоб’єднання у 70-80 роках регулярно проводився огляд-конкурс культури виробництва. Кращий з 5 заводів нагороджували, і це було дуже почесно для підприємства і району взагалі. Якісний солод + совість пивовара  Теперішній
пенсіонер Володимир Маліванчук почав працювати на пивзаводі з 25 січня
1975 року. Тоді після демобілізації з армії він шукав роботу і знайшов
підходящу саме на пивзаводі. Перед армією він закінчив Київський
технологічний інститут легкої промисловості за спеціальністю
інженер-механік по автоматизації. Тоді кілька місяців молодий
спеціаліст трудився енергетиком, а потім, пройшовши навчання на курсах
підвищення кваліфікації, став головним інженером підприємства.  Володимир
Оксентійович пригадує, що у той час випускали «Жигулівське»,
«Українське темне», «Ризьке світле», «Бархатне», «Московське»,
«Ячмінний колос». Головним споживачем продукції, звісно ж, був Острог і
околиці, сусідні райони Хмельниччини, а також Полісся – Сарни,
Рафалівка, Рокитне, Дубровиця та ін. Солод брали із Бердичева.
Приблизно 60 відсотків виготовляли пляшкового, а решта поставлялось
торгівлі у бочках. За його словами, для доброго пива треба солод,
холод, добра вода і совість пивовара. Приємно було, коли в 1977 році
Острозький пивзавод був нагороджений перехідним червоним прапором як
кращий у Ровенському пивоб’єднанні. До речі, наш пивзавод за об’ємами
випуску продукції був третім в області після Рівненського і
Квасилівського. За підрахунками головного інженера завод при ідеальних умовах міг дати 65 тисяч декалітрів пива в місяць. Це пояснювалось пропускною здатністю бродильного відділення. А план вимагав 78 тис. декалітрів. Це означало, що пиво буде не дуже якісним, недобродженим і не вистояним – з осадом. На виробництво пива (бродіння і доброджування) необхідно було 28 днів. Замість того цей період скорочували від 2 до 7 днів, а в літній період навіть від 10 до 13. Жодних доводів, що підприємство не може давати заплановану кількість продукції не приймали. Володимир Маліванчук каже, що за невиконання планів він кілька разів отримував догани, а гендиректор об’єднання грозила виключити його з партії, хоч в ній він і дня не був. Собівартість пива, виробленого в Острозі, була вищою, ніж інших виробників. Адже пивзавод добував воду сам, виробляв власне тепло. Можна сказати, що вже тоді була певна загроза для підприємства. Коли наступив економічний колапс, цей чинник, а також застаріла матеріально-технічна база, відсутність ринків збуту, точніше програна війна за них, вбила підприємство остаточно. І ухвала про банкрутство... В Острозькому архіві є чимало документів із Острозького пивзаводу. В основному це книги наказів та відомості про нарахування заробітної плати. Наприклад, в 1976 році вони були сформовані із шести книг. Я підрахував, що разом із сезонними робітниками тоді на підприємстві працювало 205 осіб. Деякі працівники, внесені у відомість виплати зарплати, виконували одноразову роботу і в штаті не були, але більше 150 осіб працювало на постійних посадах. Тоді виділявся інженерно-технічний склад – 33 працівники, цехи: електроремонтний – 21, транспортний – 47, технологічний – 20, бочковий – 8, розливу пляшкового пива – 22, холодильний – 10, були також вантажники – 22, непромислова група працівників – 10, енергетики – 12. Цікавий наказ був виданий у 1973 році. В ньому йдеться про виплату винагород за раціоналізаторські пропозиції. Премійовано 9 осіб, які подали від 1 до 5 рацпропозицій. Суми, звісно ж, різні – від 10 до 249,16 карбованців, яку отримав Н. В. Ткачук за найбільшу кількість, а напевно, і найвищу значимість поданих вдосконалень. Це, вважай, дві зарплати інженера-початківця у ті часи. Я уважно оглянув книгу наказів за 1972 рік. Вона видалась досить об’ємною. Записи в ній велись кульковою ручкою на обох сторонах аркуша. Книга наказів за 1983 рік також досить об’ємна, але накази вже друкувались на фірмовому бланку. Це свідчить про те, що життя на підприємстві неабияк вирувало. Дуже багато наказів тих часів видавалися про прийом на роботу і звільнення, надання чергових відпусток і зв’язаних із направленням на навчання до вузів і технікумів, технологічними ремонтами, про заохочення і покарання працівників, надання їм матеріальної допомоги, перенесення робочих днів, формування різноманітних комісій і груп на підприємстві. Переглядаючи книги наказів кінця 90-х років, помітив, що вони стали тоншими. Заповнювались вони знову кульковою ручкою. Наприклад, за 1998-2003 роки разом взяті книга наказів тонша, ніж за згадані вище роки. Там в основному були накази про звільнення працівників, продовження терміну неоплачуваних відпусток і жодних заохочень чи преміювань – підприємство вмирало. Остання папка з наказами, написаними при цьому на звороті бухгалтерських бланків, містить лише 4 накази про прийом та звільнення охоронців, і датуються вони 2004 роком. Цікавим документом є наказ про звільнення одного з працівників підприємства у 1986 році. У ньому сказано, що він був нетверезим на робочому місці і вкрав дві пляшки пива. На думку тодішнього керівництва заводу цього вистачило, щоб звільнити людину із роботи, хоча я не виключаю, що там було і більш серйозне порушення. А ось те, що знищили підприємство, позбавили щонайменше 150 осіб роботи – ніхто не відповів і вже не відповість... Зберігається в архіві і документ, який розповідає, коли підприємство остаточно було добито. Це ухвала Арбітражного суду Рівненської області від 29 вересня 2000 року, якою Острозький пивзавод визнано банкрутом. Пізніше, десь в 2006-2008 роках в приміщеннях колишнього пивзаводу розливали газовану воду, але, на жаль, це підприємство також не жило довго. | |
|
| |
| Всього коментарів: 1 | |
|
| |
