Тетяна Пільгуй в дитинстві і не уявляла, що працюватиме продавцем – мріяла про роботу культпрацівника. Та доля розпорядилася так, що саме торгівлі вона віддала більше ніж 30 років свого життя. Бачила розквіт торгівлі, її занепад, інколи ще й тепер працює, бо любить свою роботу. Ветеран праці пригадує минуле, міркує про сучасний стан галузі.

Тетяна Миколаївна народилася в селі Кунів сусідньої Хмельницької області. В 1951 році її батьки з 4 дітьми переїхали в Оженин. Там батько працював слюсарем у МТС, потім РТС, Сільгосптехніці, де здобув великий авторитет і повагу. Після закінчення школи у 1965 році мріяла стати культпрацівником – хотілося співати, танцювати, грати на сцені, але батьки не пустили навіть спробувати вступати.

Ще навчаючись у школі, дівчина працювала на залізничній станції – взимку відкидала сніг, прибирала, у місцевому колгоспі. Після закінчення 8 класу недовго працювала сезонним робітником на перевалці. Коли настало повноліття, перейшла працювати у заготівельну контору Острозького райпотребсоюзу. Працюючи там, вступила до Рівненського кооперативного технікуму. Після його закінчення повернулася у Оженин, де працювала товарознавцем. Дуже скоро старанного працівника помітили, і через два роки Тетяна Пільгуй була вже старшим товарознавцем. На цій посаді працювала до 1981 року.

Тодішній голова райСТ Євген Нечипорук запропонував Тетяні Залєвській (на той час вона вже мала свою сім’ю) очолити Оженинське торгово-роздрібне підприємство (ТРП). Вона довго не хотіла йти на нову роботу, але, розуміючи, що комусь необхідно працювати і на цій посаді, все ж погодилась. Керувала вона магазинами райСТ, які знаходилися в Оженині та сусідніх селах. Пізніше до її підпорядкування додали села, які тепер входять до Бухарівської сільради, а ще пізніше приєднали Плоску, Верхів, Грем’яче, Білашів та всі малі сусідні села.

Разом з чоловіком, який працював водієм, народили і виховали двох дітей. Сім’я Залєвських переїхала до Острога. Щовечора поспішала додому, аби доглянути дітей, приготувати для родини їжу, випрати, прибрати. Справившись із домашніми жіночими клопотами, коли вже всі спали, вона сідала і рахувала, зводила баланси, бо вранці необхідно було знову з товарами вирушати у дорогу до магазинів своєї зони. Так минали тижні, місяці, роки…

Оженинське ТРП разом з Межиріцьким, яке очолювала Ванда Лєщенко, найчастіше ділили перші-другі місця у соціалістичних змаганнях, були кращими в районі. Ці підприємства регулярно виконували і перевиконували плани товарообороту, їх керівники турбувались про те, аби в магазинах було достатньо товарів на різні смаки, щоб не було скарг зі сторони покупців. На щорічних оглядах виробництва саме ці два ТРП були кращими, навіть за умови тодішнього дефіциту товарів.

– Тоді працювати було важко, – пригадує Тетяна Миколаївна. – В обов’язки директора ТРП входило не тільки контро­лювати роботу підлеглих продавців, збирати виручку, але й бути товарознавцем, вантажником, експедитором, бухгалтером, завгоспом та ін. Аби оперативно впоратись із роботою, доводилось допомагати вантажити, а потім розвантажувати машини, носити важкі ящики і навіть мішки з товаром, під час релігійних чи державних свят у селах торгової зони організовувати виїзну торгівлю. А ще часто проводили всілякі збори, засідання, конференції. Спробуй-но не прийди на них.­

За хорошу роботу Тетяна Залєвська нагороджена багатьма грамотами районної та обласної влади, дипломом Укркоопспілки, обласної кооперації, пропрацювавши в торгівлі більше 25 років, стала ветераном праці.

Коли Острозьке райСТ вже занепадало, Тетяна Миколаївна очолила і біля 3 років керувала окремим торговим підприємством – Оженинським ГТРП. Пізніше, коли його ліквідували – пішла на пенсію. Недовго побувши без роботи, отримала запрошення працювати експедитором на Острозькому хлібозаводі. Там трудилася більше 2 років. Коли один з підприємців побудував свій магазин, то запросив Тетяну Миколаївну на роботу продавцем. Довго не роздумувала. Хлібзавод стрімко втрачав ринки збуту, а торгівля їй завжди була до вподоби, тож перейшла працювати у приватний магазин, де торгувала більше 6 років. Сьогодні Тетяна Миколаївна під час відпустки, хвороби інколи підміняє основного продавця.

Порівнюючи торгівлю у 70-90 роках минулого століття і сьогоднішню, Тетяна Миколаївна каже, що хоч такого широкого асортименту товарів тоді не було, зате була стабільність. Продукти харчування, промислові товари люди могли з легкістю купити. Ціни у всіх магазинах кооперації і державної торгівлі були одинакові. Та, на жаль, тоді товарів бракувало. Часто утворювались черги, спостерігався дефіцит товарів першої необхідності. Покупці, маючи в кишені гроші, траплялося, виходили з порожніми сумками. Сьогодні прилавки радують дуже широким асортиментом, товарів достатньо, вони у гарних і привабливих упаковках – зате все дуже дороге. Пенсіонери і переважна більшість працюючих не можуть купити, що хочуть. Тетяна Миколаївна переконана, що з часом ця криза минеться. Вона вірить, що прийде час, коли праця людей буде оцінюватись належним чином, і тоді вони зможуть купляти все, що захочуть.