УПА була унікальною за силою духу і боєздатністю національною армією. Її бійцям випало жити у складних умовах безперервного рейдування і невлаштованого лісового побуту. Нелегко було й підпільникам, котрі діяли в середовищі, нашпигованому агентами НКВС. Щоб поєднати різні структури у єдину організацію, існувала система зв’язку. Якщо одна з її ланок зазнавала провалу, спрацьовували інші і важлива інформація, у більшості випадків, доходила до адресата. У 40-х роках повстанським зв’язковим була острожанка Христина Чехович.

Сьогодні Христині Олексіївні 82 роки. Події 1944-48 років добре закарбувались у її пам’яті. Наймолодша у родині бійця УПА Олексія Білоруса тоді пасла корів. Після загибелі у перестрілці батька в селі Кунів, до неї з лісу прийшло кілька чоловіків зі зброєю. Дівчина ще здалеку зрозуміла, що це повстанці. Багато хлопців і чоловіків з села Батьківці та навколишніх були вояками повстанчої армії. Вони чемно привітались, розпитали дівчину про її сім’ю, батька, братів і сестер, родичів, де і чим вони займаються. На закінчення спитали, чи допоможе вона повстанцям. Христина Олексіївна без роздумів погодилась. Чоловіки, попрощавшись, повернулися у ліс.

Пройшло кілька днів, і якось до Христини на луг прийшов чоловік. Він зразу запитав, чи готова вона допомогти повстанцям. Отримавши ствердну відповідь, розповів, що грипс – таємну записку, необхідно віднести в Оженин­ і передати на потяг, де на неї чекатимуть зв’язківці. Він також проінструктував дівчину, як діяти, щоб не попастися енкаведистам, що робити, як записка потрапить в їх руки. Вранці у зазначений день вона вирушила до Оженина. Благополучно дійшла до станції, дочекалася потяга, знайшла людей, яким необхідно було обміняти грипси і повернулася додому. Наступного дня передала пакетик зв’язківцю з лісу. Що там було написано – дівчина не знала, бо не читала, каже, що не мала права це робити. Юнка не знала ні імен зв’язківців, ні їх псевдо, ні хто вони і звідки. Христина Білорус кілька років допомагала повстанцям. Скільки намотано за той час кілометрів – Христина Олексіївна навіть приблизно сказати не може. Якщо до Оженина вирушала у той час, коли треба було пасти корів, то наймолодшу з чотирьох дітей підміняла мама.

Хоч дівчина діяла дуже обережно, але якось її впіймали. Обшукавши її, енкаведисти таємну записку знайти не змогли, бо вона була сховала у шкарпетках. І все ж вони знали, що дівчина виконує завдання повстанців. У Куневі її кілька днів допитували, катували, примушували зізнатись у зв’язках з бандерівцями. Дівчина вперто заперечувала свою причетність до повстанського руху. Не «витягнувши» з неї зізнань, відпустили додому.

Заліковуючи рани і побої, Христина Білорус із повстанцями не співробітничала. Виздоровівши, побоювалася, що за нею слідкуватимуть і хто зна чи вдруге її відпустять живою, тож більше на завдання не ходила. Незабаром Христині руку і серце запропонував Вадим Чехович. Розписавшись у Ілляшівці, молода сім’я переїхала в Острог, звідки хлопець був родом. Тут живе Христина Олексіївна до цього часу.

Безмежно раділа жінка у 1991 році, коли Україна стала незалежною. Христина Чехович була щасливою, що дожила до такого історичного моменту. Багато її ровесників полягли у боях, були замордовані в енкаведистських катівнях та на півночі, втративши здоров’я, повмирали, так і не доживши до омріяної свободи. Їй шкода, що за 20 років наша держава не змогла утвердитись, міцно стати на ноги. Та попри все, колишня зв’язкова УПА, вірить, що Україна вистоїть у політичних і соціальних негодах, розквітне, як про те мріяли тисячі поколінь наших ­предків…